Як корейська культура завойовує світ на прикладі BTS
Марія Богатікова розповіла Pop Corn, чому гурт BTS завойовує світ просто зараз
У сучасному світі уявлення про «кордони» набувають розмитого, навіть інтимного значення. Це сталося тому, що головними обмеженнями стають не фізичні кордони з КПП та строгим митним контролем, а ті умовності, які люди встановлюють самі собі. Для боротьби з цими ілюзорними перешкодами існує перевірений часом універсальний спосіб. Той, що об'єднує, возз'єднує та підштовхує на шлях творення.

Ім'я йому музика.

Алгоритм максимально простий: фанати по всьому світу стають однією родиною, прослуховуючи пісні улюблених виконавців. А ті, у свою чергу, вміло знаходять необхідні слова й ноти, щоб достукатися до серця кожного, хто їх чує. Якщо й існує магія за межами Гоґвортсу — то виглядає вона саме так. І абсолютно не важливо, хто саме виступає таким провідником між слухачами: Аріана Гранде, Imagine Dragons, Каньє Уест або Океан Ельзи — для кожного знайдеться свій слухач. Той, хто зможе розгадати, розібрати, відчути та пережити пісню — і ніяк не зможе з нею розлучитися.
Невеликий лікнеп про корейську культуру в цілому
Недарма в одному старому фільмі лунало метафоричне «восток — дело тонкое». Треба бути справжнім гурманом, щоб полюбити сашімі з риби-фугу (уточню: або гурманом, або відчайдушним шибайголовою), і треба бути музичним гурманом, щоб зрозуміти й полюбити k-pop — корейську популярну музику. Для довідки: популярна вона у значенні «загальновідома, модненька, та, що лунає звідусюди», а не в сенсі зрозумілого нам жанрового визначення попси. Звучання та форми k-pop набуває зовсім різні — в залежності від виконавця і загальної ідеї продюсерського центру або студії.

Упереджений слухач навряд чи буде копати глибше того, що лежить на поверхні. А на поверхні як воском вилито: яскраві, іноді доведені до цілковитого абсурду, кліпи, у яких хлопці та/або дівчата з волоссям усіх кольорів веселки танцюють запальні танці та співають абсолютно незрозумілою мовою, періодично вигукуючи ще щось англійською.

У реальності ж все далеко не так просто, як здається на перший погляд.

У Кореї айдол (idol, ідол, іншими словами — зірка) — це серйозна, складна професія, якій навчають ще зі шкільних років. Це не просто спосіб збагачення чи паразитизм на повторюваних хітах, а постійна робота над собою. І це перше, що дійсно вражає. Не так важливо, скільки учасників буде у гурті — двоє, семеро чи навіть всі двадцять, — кожен чи кожна будуть чудово виглядати, одягатися за останньою примхою моди, відмінно танцювати та співати. А в ідеалі — ще й самостійно створювати свої хіти. Враховуючи величезне різноманіття колективів, кожен відрізняється власним стилем, у основі якого — конкретні цінності, продумана ідеологія, яка йде у маси з піснями.

Щоб не бути голослівною, розповім історію одного конкретного гурта. Ці хлопці третій рік поспіль рвуть на дрібні шматочки іноземні музичні чарти та навіть завоювали премію Billboard Music Awards у США. А в себе на батьківщині стали кимось на кшталт богів k-pop.

Їх семеро та вони BTS
Цього року про бой-бенд Bangtan Boys (BTS) багато говорять та пишуть навіть українські ЗМІ. Що вже казати про західні медіа — там ці хлопчаки давно й надовго стали улюбленцями. Шлях цієї неймовірної сімки до світової слави був помірно довгим, але старанна праця та впевненість у тому, що вони роблять, дали бажані плоди. Сьогодні список номінацій бой-бенду містить 282 позиції — і це лише з травня 2015 року, коли хлопці отримали свою першу премію за сингл I Need U.

Гурт отримав не один десяток місцевих корейських музичних відзнак. Найбільше досягнення на світовому рівні — перемога у номінації «Кращий дует/гурт» на Billboard Music Awards 2019. Ці корейці легко обійшли таких титанів музичних чартів, як Imagine Dragons, Maroon 5 та Panic! At The Disco. Крім того, вони вже тричі здобували перемогу у номінації «Кращий артист у соціальних мережах» тієї ж премії (у 2017, 2018 та 2019 роках відповідно).
Історія гурту почалася з дебюту у 2013 році. Їхньою музичною alma mater стала студія Big Hit Entertainment. У бой-бенд увійшли семеро «молодих і гарячих»: RM (Кім Намджун), Suga (Мін Юнґі), Джин (Кім Сокджин), j-hope (Чон Хосок), Чімін (Пак Чімін), Ві (Кім Техьон) та Чонгук (Чон Чонґук). Хоча кожен з них, як і вимагає k-pop, вміє чудово танцювати й співати (або читати реп), але й водночас кожен виконує якусь свою, безумовно важливу, роль у колективі. Хтось краще співає, хтось пише тексти або музику, хтось відповідає за хореографію. Так розкривається чергова особливість корейської музичної індустрії — творчо-виробничий процес організовано таким чином, щоб айдоли могли доповнювати один одного і працювати одним злагодженим механізмом.

Першочергова концепція розкривається самою назвою гурту. Абревіатура BTS корейською мовою розшифровується як Bangtan Sonyeondan (Бантан Соньондан), що перекладається буквально «Куленепробивні Бойскаути». Така назва символізує бажання і готовність протистояти будь-якій критиці, стереотипам та очікуванням. Трохи пізніше, вже у 2017 році, абревіатура отримала альтернативне англомовне значення — Beyond The Scene. За задумом, така зміна символізувала дорослішання учасників бой-бенду. І вона, звісно ж заплановано, співпала зі змінами у музиці. Якщо спочатку BTS виступали у образах таких собі хлопчиків-хуліганів і у своїх піснях підіймали типові підліткові теми (перша закоханість, шкільні будні, розваги, дорослішання), то тепер їхня лірика стала більш соціальною, гострою, а музика розквітла новими звучаннями.

То хто ж такі ці BTS сьогодні, та за що їх так люблять слухачі по всьому світу?
Кіп калм та Love Yourself
Зараз тексти бой-бенду все більше орієнтовані на старшу молодіжну аудиторію — адже хлопці й самі дорослішають, відкривають світ й говорять про те, що насправді близько та знайомо їм самим. А це: особистісні й соціальні проблеми, стосунки між людьми, індивідуалізм, шлях до прийняття себе, протистояння хейтерам.

Трилогія Love Yourself стала чистим одкровенням і чимось типу доброї настанови для слухачів. Міні-альбом Love Yourself 承 'Her' задав тон майбутнім BTS: любов до себе, самоповага та прийняття себе — не завдяки, не всупереч, а просто тому, що ти такий, який є. Виокремити якісь треки в принципі складно, бо всі вони відрізняються і звучанням, і акцентами, і настроєм. Тут нема вторинних робіт, а всі тренди, задані західними виконавцями, виконуються на новий лад, не виглядають пародією.

Центральна пісня альбому DNA — історія про кохання, яке закладено буквально на рівні ДНК і міцніше, ніж будь-який інший зв'язок. Легкий, нав'язливий мотив (довелося навчитися свистіти!) досить гармонійно доповнює лірику, робить пісню світлою, радісною.

У роботі над треком Best of Me корейцям допоміг Ендрю Таггарт з dj-дуету The Chainsmokers — відчувається ритмічність й енергійність, властива музиці «чейнів», однак у виконанні BTS це звучить дійсно по-новому.
А ось Go Go — це якраз про той гостросоціальний підтекст, який хлопці намагаються підіймати все частіше. Пісня звучить як дивакувата насмішка і, власне кажучи, насмішкою й є. Це тонка іронічна сатира над тими, хто живе у нескінченних витратах й покупних розвагах, забуваючи про дійсно важливі й цінні речі, які за гроші не придбати.
Наступним етапом став вже повноцінний альбом Love Yourself 轉 'Tear'. Тематика зберіглася, а тексти набули більш ліричне забарвлення. Тут з'явилися перші визначні фіти. Наприклад, IDOL — прекрасний й запальний трек, — з появою додаткового куплету від Nicki Minaj став ще більш кричущо-зухвалим. Основа пісні — фольклорний мотив, який влучно відтворює східний колорит.
Є ще низка треків, записаних BTS разом зі Steve Aoki. Найбільш гучний з них, звісно, MIC Drop. Це відповідь усім хейтерам, які продовжують зустрічатися на творчому шляху хлопців. У цій пісні вони вперше відверто хизуються тим успіхом, якого досягли — і в черговий раз доводять, що заслуговують на таке визнання. Особливо якщо подивитися вибухові live-відео з їхніх виступів.
Посли надії
Найкраще у концепції Love Yourself, звичайно, не сама музика. У 2017 році BTS об'єдналися з UNICEF і запустили кампанію «LOVE MYSELF». Вони просувають ідею, що весь людський потенціал першочергово виникає з любові й поваги до самого себе.

Вже у 2018 році їх запросили виступити з промовою на 73-й сесії Асамблеї ООН. Від імені всіх учасників гурту виступав лідер — Кім Намджун. Він розповів про те, як сам вчився боротися з залежністю від думки оточуючих, і як знайшов себе через музику. Слова хлопця вразили фанатів своєю щирістю й простотою у самісіньке серце — а як інакше пояснити те, що деякі частини його промови цитують та згадують до сих пір?
"BTS стали такими артистами, які проводять концерти на величезних аренах та продають мільйони альбомів, але я все ще звичайний 24-річний хлопець. Усе, чого я досягнув, стало можливим лише завдяки мемберам ВТS, які завжди поруч. Та звичайно ж, завдяки любові та підтримці наших АРМІ з усього світу.

Можливо, вчора я зробив помилку, але вчорашній я — це до сих пір я. Сьогодні я той, хто я є, з усіма моїми недоліками та помилками. Завтра я можу бути трохи мудрішим, але це буду також я. Усі мої провини та помилки роблять мене тим, ким я є, створюючи найяскравіші сузір'я мого життя. Я дійшов до того, що можу любити себе теперішнього, того, ким був раніше, та, сподіваюся, того, ким буду в майбутньому.

Хочу сказати наостанок. Після релізу наших альбомів серії Love Yourself та запуску кампанії Love Myself ми почали дізнаватися про дивовижні історії наших фанів з усього світу. Як наші повідомлення (тобто через музику – прим. пер.) допомогли їм подолати труднощі в житті та почати любити себе. Ці історії постійно нагадують нам про нашу відповідальність. Тому давайте всі зробимо крок вперед. Ми навчилися любити себе, а тепер я закликаю вас заявити про себе"

Уривок промови, перекладений Twitter-акаунтом @bts_ua.

Дивує, наскільки усвідомлено і переконливо лунає ця промова. Напевно, це говорить про те, що айдоли відчувають рівень своєї соціальної відповідальності — і цілком з ним справляються. Вони не тільки дарують емоції та посмішки, але й вселяють надію в серця найбільш відданих і уважних своїх фанів.

До речі, про фанів...
АРМІ
АРМІ — це найбільша й, напевно, найшаленіша (у доброму сенсі) фан-база у світі. Без перебільшень, і хай пробачать мені Аріанатори, Белібери і святий Ешелон. АРМІ (A.R.M.Y.) — це майже реальна армія, яка підтримує своїх кумирів у всьому. Це ті фани, які здатні за кілька хвилин вивести хештег зі згадкою гурту в світові тренди Twitter. Ті, хто створює такий потік фан-відео, що YouTube ще жодного разу не запропонував мені щось двічі. Ті, хто розкупає квитки на концерт з такою швидкістю, що, навіть сидячи з 15 різних пристроїв одночасно, купити їх просто неможливо.
Ті, завдяки яким у хлопців є три нагороди Billboard як у «Кращих артистів у соціальних мережах» — і між ними та конкурентами просто прірва у сотні тисяч голосів. Ті, яким BTS присвячують свої пісні, і з якими співають у один голос на сотнях стадіонів по всьому світу. Ті, завдяки яким кожен новий кліп бой-бенду б'є рекорди (майже завжди — власні) за кількістю переглядів. Актуальний приклад: 74.6 млн переглядів за 24 години на кліпі Boy with Luv з їх цьогорічного альбому «Map of the Soul: Persona».

Пісня, до речі, записана за участі співачки Halsey. Після такого голосного фіта, бой-бенд привернув увагу багатьох інших іменитих виконавців. За останні кілька місяців BTS встигли заспівати з Charli XCX, Zara Larsson та Juice WRLD. Звичайно, це зовсім не кінець несподіваним зірковим фітам — цей факт, безумовно, тільки розпалює інтерес фанів.

Загалом, так, АРМІ — це дійсно найбільша і точно найшаленіша (все ще у доброму сенсі), і стовідсотково міцна родина. Досвід підказує: потрапити у цю родину легко, а от вибратися — неможливо. Та й навіщо?
І все ж таки...
Я виросла на альтернативній рок-музиці і знаю практично всі пісні Linkin Park напам'ять. Далі були 9 років занять з фортепіано: композитор всього мого життя — Йоганн Себастьян Бах, але я слухаю й сучасний інструментал, наприклад, Людовіка Ейнауді та Олафура Арнальдса. А ще — колекціоную виступи іноземних dj-їв (5 з 8 вже розірвали dancefloor і моє сердечко).

Люблю з максимально скорботним обличчям постраждати під «Знаешь ли ты» MakSim и «Белые лошади» Мікі Ньютон, неодноразово зривала голос піснею «Я солдат» улюбленої 5nizza, і так само зривала голос на лайві Skillet, обожнюю слухати і переслуховувати пісні з Євробачення… Якщо після цього, ще далеко не остаточного переліку моїх музичних смаків, питання «Чому корейці?» лишається актуальним — поясню буквально на пальцях.
Перш за все, мене зачепило звучання (9 рочків фортепіано, нагадую). Я не тримаю себе за геніального музичного експерта і не хочу давати улюбленим пісням якісь ярликові визначення типу «це синті-поп, а це тропікал-хаус». Термінологія була б доречною, якщо ми розбирали б творчість BTS для підручника з музичної грамоти. Але ні «синті-поп», ні «тропікал-хаус», ні «реп-шмеп» на смак не скуштуєш. А ось музику розкуштувати можна.

Наприклад, The Truth Untold (теж, до речі, створена за участі Steve Aoki) — це тягуча отрута в крові. Така небезпечна суміш щирості та відчаю. Ця пісня звичайно ж про кохання — про те, яке дорослі ми називаємо нездоровим, неправильним. І у капкани якого все одно продовжуємо потрапляти. Коли одна людина відпускає, а інша — не може відпустити, і тягнеться, біжить, намагається лишитися у житті першої якнайдовше, у будь-який спосіб. Коли ти боїшся того, яким є, боїшся відкритися, показати всі свої сторони та грані — і лишитися неприйнятим, кинутим, самотнім. Це ті страхи і та гіркота, яка отруює кохання. Саме така ця пісня. Як грейпфрут — терпкий і гіркий на смак, але відірватися від нього просто неможливо.

Dionysus з останнього альбому — така ж п'янка, як і вино Діоніса (той випадок, коли назва говорить сама за себе). Вона побудована на сотні алюзій до грецьких міфів, естетики, культури: тут тобі і п'янки-гулянки, і тирс, і максимально філософська метафора «мистецтво — це теж алкоголь». Спочатку пісня зачаровує, паморочить, а згодом — вибухає тисячею салютів. І все, прощавай світла голівонька, і хай живе свято! А виступи з нею — це взагалі повний перформанс — тут вже краще один раз побачити на власні очі, ніж розповідати.

Dream Glow, записана разом з Charli XCX як саундтрек до гри BTS World (так, в них є навіть власна гра, ще одна довга історія), стала гімном всіх мрійників. Якщо мрія сяє — треба йти за нею, як за головним дороговказом, і ніколи-ніколи не відступати — ось, що проголошує пісня. І знову прості істини, і знову найпростішими зі слів. А своєю щирою працею і щорічними ростом BTS вже довели — можливо все. Тому їх словам можна впевнено вірити.

Після знайомства з музикою, прийшов час занурення у відео-всесвіт BTS. Про цю складову їхньої творчості, без перебільшень, можна писати справжній науково-дослідницький трактат — настільки все продумано, злагоджено, дрібничка до дрібнички. Кліпи пов'язані між собою і від пісні до пісні розповідають історію учасників бой-бенду. І поки найдопитливіші фанати відстежують і знаходять значення кожної тіні, кожної дрібниці у кадрі, можна просто насолоджуватися соковитою картинкою, запальною хореографією та продуманою естетикою. Кінематографічності цього видовища можна тільки заздрити.

У кінцевому підсумку маємо таку формулу: класна музика + змістовна лірика (да, у перекладі, але кого й коли це зупиняло?) + хрестоматійно шедевральна подача (з танцями, стильними відео і червоною ниткою історії) + усілякі інші «плюшки» на кшталт тієї ж гри, прямих трансляцій, шоу про їхнє життя та подорожі = один новий гурт у плейлисті та приємне знайомство з новою, абсолютно несхожою ні на що до цього, культурою.

Для середньостатистичного українського глядача/слухача k-pop може лишатися незрозумілим. Принаймні, ще деякий час. Усе це буйство фарб і божевільні перформанси досить далекі від того, що звично бачити в нас по М1. Хоча, треба відзначити, багато українських зірок запозичують деякі елементи «корейщини» у свою стилістику — згадати хоча б «Время и Стекло» з їхніми шаленими кліпами. Але це власне, українське, зрощене шляхом пошуків та ризикованих експериментів. До «тонкого сходу» глядач/слухач все ще відноситься із насторогою. Втішає одне — це точно ненадовго. Чим простішим і зрозумілішим стає життя, тим швидше молоді покоління відкриваються йому у відповідь. Та й «мовна проблема» тепер не проблема зовсім. Адже мова музики, мова живих емоцій та почуттів, закладених у піснях — доступна та зрозуміла кожному з нас. І, виявляється, це чудова можливість отримати новий досвід і дізнатися хоча б трошки більше про величезний, майже безмежний світ, у якому ми живемо. Особливо якщо відкинути куди-подалі всі упередження та стереотипи, а окуляри скепсису залишити припадати пилом десь на найдальшій поличці. Бажано назавжди.