Деякі речі для Coldplay тут дійсно незвичні. Наприклад, саксофон в Arabesque. Або наслідування Джонні Кеша в Guns. Або зразковий нео-соул в Cry Cry Cry. Це дивує. Особливо після прямолінійного курсу на жувальну гумку, яким Coldplay крокували останні десять років, крім альбому Ghost Stories.
Тільки складно назвати це якоюсь зухвалістю по відношенню до фанатів, коли і нео-соул, і джазові експерименти, і навіть кантрі стоять в авангарді та займають в чартах перші місця. У Coldplay "нова територія" звучить швидше, як хороший стандарт, ніж щось, у що дійсно хотілося б вникнути і дати кліше "голос покоління".
Щодо сенсів, Coldplay в Everyday Life теж не "відкрили Америку". Це пісні про всі світові проблеми одразу на тлі "світла в кінці тунелю", тобто життєствердних мелодій.