Фанат говорить: чому я люблю Metronomy

Коли: 7-12 липня
Де: Київ, ВДНГ (академіка Глушкова, 1)
Юрій Береза розповів Pop Corn, чому британці ніколи не зникають з його плейлисту
Бувають гурти, які тобі подобаються певний час. Бувають гурти, які можуть випустити що завгодно і ти будеш захищати навіть найгірші їх пісні. Metronomy для мене - другий випадок.

Вперше я почув їх в грудні 2010-го, після універської гулянки. Це був трек Trick Or Treatz. Партія бас-гітари пульсувала в ритм з болем в голові. Напевно, якби не цей факт, то може я Metronomy і проігнорував би. Але добре, що все склалося інакше.
Мені сподобалася атмосфера, яка створював ідеолог проекту Джо Маунт на перших платівках - Pip Paine і Nights Out. Бедрум-продакшен навпіл з фріковістю. Звук немов пропускали через шредер і склеювали рандомно. Виходило цікаво - криві-косі пісні, але разом з цим зачаровують.

З The English Riviera, який вийшов в 2011 році, все змінилося. Джо вперше пішов в професійну студію. Чудакуватість зустрілася з хорошим зведенням і мастерингом. Metronomy стали зрозумілими навіть моїм друзям, яким не подобалася інді-музика.
Минуло вісім років та ще три альбоми, але Маунт досі тримає рівень, який він поставив на The English Riviera. Metronomy залишаються стовідсотковою дискотекою. Неприлизаною, зім'ятою, як фантик від цукерки, і часом грубуватою.

Ця стабільність мене по-хорошому дивує. Сьогодні безліч гуртів приміряють на себе те, що взагалі їм не личить. Але Джо Маунт все одно знаходить щілини у жанрі, який він дослідив вздовж і впоперек.
Я говорю тільки про Маунта та не згадую інших учасників Metronomy. Але цьому є пояснення. Всі платівки Metronomy Джо пише і продюсує самостійно. Людину, яка точно знає, чого хоче, слухати набагато цікавіше.

Втім, Оскар Кеш, Анна Пріор, Олугбенга Аделекан і Майкл Ловетт не скаржаться. Чому? Відповідь в "лайвах" Metronomy. Вся енергія, яку вони могли витратити на запис, залишається для концертів - і це круто.


Metronomy живцем - чудове видовище. Легке та невимушене. Музиканти - набір по-справжньому життєрадісних "стрибунців". Особливо басист Аделекан, який своїми saturday night fever-рухами створює реальну спеку.

Взаємодія між музикантами і публікою не завжди активна, але це не страшно. Коли Metronomy влаштовують нон-стоп денс-марафон на півтори години, то про погоду не поговориш.

Я був на них вже чотири рази. У 2020-у мене чекає ще чотири концерти, як мінімум. Так склалося. Божевілля? Безумовно. Але якщо з кожним новим концертом будь-якого іншого гурту магія пропадає, то враження від Metronomy залишаються стабільними - ходиш після, як очманілий від щастя.
Заходь до нас в соцмережі,
будь в курсі останніх подій.