"Я набридла всім людям з мого оточення з The 1975 та їх музикою"
Коли: 1 серпня
Де: Арт-завод Платформа ( Біломорська, 1 )
Де: Арт-завод Платформа ( Біломорська, 1 )
Марта Леськів, фанатка гурту зі Львова, розповіла PopCorn, чому вона так обожнює The 1975
Якщо вас запитають за що ви любите певний гурт, якою буде ваша відповідь? Скоріш за все, ви виділите глибокий текст, особливе звучання, талант музикантів, або інші фактори які впливають на вашу оцінку. Коли мене спитали "Чому ти так любиш The 1975?" я думала, що зможу присвятити гуртові оду, написати мільйон причин, говорити годинами та все одно не перерахую усі фактори.
Але я не в змозі знайти ніяких причин для цієї любові окрім того, що The 1975 змушують мене відчувати такі емоції й почуття, які абсолютно неможливо описати. Як я можу пояснити чому я плачу при перегляді практично кожного їх лайву, а після оголошення концерту в Києві в мене стався ментал брейкдаун? Яка причина того, що я (людина, яка не може вибрати чим поснідати та буквально стресує від цього) не вагалась жодної секунди та набила тату, присвячене їм?
Це тату Марти. Повний вислів звучить так: "La Poesie Est Dans La Rue En Couleur Pleine De Vie". У перекладі він означає: "Поезія вулиць повна живих кольорів". Ці слова можна побачити у кліпах The 1975 - The City, Chocolate та Robbers.
На цьому моменті всі мої знайомі закотили очі, бо я набридла абсолютно всім людям з мого оточення з The 1975 та їх музикою. Вибачте, але я в мільйонний раз зізнаюсь в любові до цих хлопців і принаймні постараюсь пояснити, яку роль вони відіграють в моєму житті.
The 1975 - це гурт який ви або ненавидите або обожнюєте, третього варіанту не існує. Метті Хілі, який вважає себе сучасним бітником, Месією, та іконою стилю – ще той фрукт, і я розумію, чому багато хто хоче вдарити його в обличчя. Звичайно, здається сумнівним чи є в The 1975 причини вважати себе найкращим гуртом 21 століття, а критика їх солодкуватих пісень про нещасне кохання, наркотики і страждання іноді видається цілком обґрунтованою.
The 1975 - це гурт який ви або ненавидите або обожнюєте, третього варіанту не існує. Метті Хілі, який вважає себе сучасним бітником, Месією, та іконою стилю – ще той фрукт, і я розумію, чому багато хто хоче вдарити його в обличчя. Звичайно, здається сумнівним чи є в The 1975 причини вважати себе найкращим гуртом 21 століття, а критика їх солодкуватих пісень про нещасне кохання, наркотики і страждання іноді видається цілком обґрунтованою.
Я одночасно ненавиджу і люблю їх за те, що вони кидають в мене тим об'ємом почуттів, емоцій і переживань і кажуть: «Розбирайся з цим якось сама».
Все ж, я належу до тієї частини людей, яких хлопцям вдалось причарувати. Особисто для мене, The 1975 це не про претензійність, наркотики, нещасливу любов, фанатів-тінейджерів і любов Метті до складних слів та загадковості. Це, перш за все, про відданість тому, що любиш. Починаючи з фото в Instagram і закінчуючи піснями, кліпами та освітленням сцени під час концертів – це все будується на відданості Метті, Роса, Джорджа, Адама та їх команди.
The 1975 - це не просто продукт кинутий на споживання фанатам, про який хлопці забувають за межами студії чи концертного майданчика. Цей гурт – буквально все їх життя і це відчувалось ще у 2014, коли я вперше почула "Head.Cars.Bending" і зрозуміла — це не чергова пісня, яку я послухаю два рази і забуду, а щось більше.
Можливо напрям творчості, посил пісень The 1975 і змінились з часу мого знайомства з ними, усі їх альбоми досі поєднує одна риса – щирість. Особисто мені здається, що між сеансом у психотерапевта і можливістю вилити всі переживання і страхи в піснях, Хілі найчастіше обирав друге.
The 1975 - це не просто продукт кинутий на споживання фанатам, про який хлопці забувають за межами студії чи концертного майданчика. Цей гурт – буквально все їх життя і це відчувалось ще у 2014, коли я вперше почула "Head.Cars.Bending" і зрозуміла — це не чергова пісня, яку я послухаю два рази і забуду, а щось більше.
Можливо напрям творчості, посил пісень The 1975 і змінились з часу мого знайомства з ними, усі їх альбоми досі поєднує одна риса – щирість. Особисто мені здається, що між сеансом у психотерапевта і можливістю вилити всі переживання і страхи в піснях, Хілі найчастіше обирав друге.
Він не боїться бути вразливим і показувати себе з не найкращих сторін, не соромиться слабкостей і демонструє, що він – жива людина, в нього є залежності, він робив жахливі помилки і піддавався спокусам як будь-хто інший. Його творчість це не маска і не намагання здаватись тим ідеальним кумиром, яким його уявляють фанати, а можливість донести до аудиторії, що помилятись — нормально, говорити про ці помилки не повинно бути соромно, а звертатись за допомогою — необхідно.
Мабуть, саме завдяки відкритості і вразливості Метті вдалось створити той особливий зв'язок зі мною і ще неймовірною кількістю фанатів, оскільки пісні The 1975 сприймаються як певна сповідь, прохання про допомогу, чи заклик до змін. Я одночасно ненавиджу і люблю їх за те, що вони кидають в мене тим об'ємом почуттів, емоцій і переживань і кажуть: «Розбирайся з цим якось сама». З одного боку, хіба музика не повинна змушувати вас почуватись живими і пов'язаними з виконавцем? Але, чорт забирай, Метті, «what about those feelings I've got?»
Мабуть, саме завдяки відкритості і вразливості Метті вдалось створити той особливий зв'язок зі мною і ще неймовірною кількістю фанатів, оскільки пісні The 1975 сприймаються як певна сповідь, прохання про допомогу, чи заклик до змін. Я одночасно ненавиджу і люблю їх за те, що вони кидають в мене тим об'ємом почуттів, емоцій і переживань і кажуть: «Розбирайся з цим якось сама». З одного боку, хіба музика не повинна змушувати вас почуватись живими і пов'язаними з виконавцем? Але, чорт забирай, Метті, «what about those feelings I've got?»
Мені страшно уявити що я переживатиму на концерті, бо від однієї думки про нього мене вкривають жахливі мурахи і я задумуюсь – а що ж буде далі? Якщо зазвичай я ще від трьох до п'яти днів оговтуюсь після концертів, то скільки часу мені знадобиться щоб знову почати нормально функціонувати після The 1975? Тиждень? Місяць? Як люди спокійно живуть після концертів мрії і чи взагалі можливо жити далі?
Єдине знаю точно – 1 серпня стане точкою неповернення, катарсисом і здійсненням величезної мрії, бо The 1975 - це єдиний гурт якому я дозволяю ніколи не повертати моє серце; гурт, який я приймаю зі всіма його недоліками, адже хіба не у цьому любов? Я безмежно вдячна The 1975 за те, що вони з'явились в моєму житті і стали такими особливими і сподіваюсь, що це ніколи не зміниться.
Єдине знаю точно – 1 серпня стане точкою неповернення, катарсисом і здійсненням величезної мрії, бо The 1975 - це єдиний гурт якому я дозволяю ніколи не повертати моє серце; гурт, який я приймаю зі всіма його недоліками, адже хіба не у цьому любов? Я безмежно вдячна The 1975 за те, що вони з'явились в моєму житті і стали такими особливими і сподіваюсь, що це ніколи не зміниться.