Взагалі, музику я поглинаю по-своєму: спершу закохуюсь у загальне звучання, не відпускаю його кілька тижнів і не заглиблююсь у пісню взагалі, ловлю текст, потім розбираю її в голові на партії кожного інструменту чи вокалу, а лише згодом, якщо були якісь незрозумілі фрагменти тексту, вивчаю їх.
Про те, що Unsteady - це пісня-біль дитини, батьки якої розлучаються, я зрозуміла не одразу. Але ця тема мені близька, як і багатьом дітям, чиї сім'ї не пережили кризу лихих 90-их. А ще пісню підсилив період затяжної самотності, велике місто, яке тебе то відторгає, то приймає. З нею хотілось плакати, з нею хотілось справедливості, з нею знаходились сили.
Daddy, I'm alone
Cause this house don't feel like home...
Так і відбувся ідеальний метч.